Ранне Середньовіччя знаменується занепадом виноградарства. Темні віки заполонили Європу і виробництво вина збереглося завдяки церковній традиції. Церковні обряди закріпили за вином його сакральний статус.
У період Зрілого Середньовіччя Церква зберігала та розвивала досягнення цивілізації. Ченці вдосконалили методи та техніку виробництва, займалися селекцією добре відомих нам сортів. Дуже часто свої землі в Церкві залишали вмираючі селяни та благородні особи, які йшли до Хрестових походів. Все це сприяло збільшенню церковних володінь, де можна було висаджувати виноград. Монастирі розчищали пагорби для виноградників і зводили довкола них стіни. Тому дуже скоро кафедральні собори, церкви та монастирі стали найбільшими власниками виноградників та творцями історії виноробства в Європі. Бенедиктинці з обителів у Монтекассіно (Італія) та Клюні (Франція) заснували багато монастирів. Ченці старанно займалися виноробством, вино відігравало важливу роль у їхньому повсякденному житті.
Засуджуючи таку поведінку, святий Робер Молемський в 1098 році відмежувався від бенедиктинців та заснував Цистерціанський орден аскетів, названий на честь їхньої першої обителі - абатства Сіто. Діяльність ордену була дуже продуктивна, після нього залишилась велика кількість монастирів по всій Європі, а також великі площі обнесених стіною виноградників Кло-де-Вужо в Бургундії та Штейнберг в Рейнгау, поблизу абатства Ебербах.
Виноградник Бордо процвітав завдяки комерції та орієнтації на індивідуальний ринок збуту. З 1152 по 1453 роки герцогство Аквітанія відійшло Англії та постачало їй бочки з кларетом. Вино в середньовічній Північній Європі було предметом розкоші, процес виробництва підлягав контролю. Великий ярмарок у Шампані приваблював торговців із багатьох країн. У Гейдельберзі 1 тун містив 228 000 пляшок. І хоча виноробні методи, скоріш за все, були дуже примітивним, але у 1224 році король Франції ініціював міжнародний винний конкурс за участю 70 представників різних країн, переможцем став Кіпр.
